Історія
Виникнення
Козацьке військо виникло в кінці 15 — на початку 16 століття в ході тривалої боротьби українського народу проти феодального гноблення, а також проти польсько-литовських загарбників і турецько-татарської агресії. Найпершою організаційною формою козацьке військо були окремі загони — ватаги. Після об'єднання ватаг навколо Запорізької Січі до кінця 16 століття утвердилися основні принципи комплектування і мобілізації козацького війська, характер його організаційної структури, система керування та забезпечення, намітилися основні напрями його стратегії і тактики. Від Запорізької Січі козацьке військо дістало назву Запорізького війська.
Згодом не лише за порогами, а й в Середньому Придніпров'ї сформувалися козацькі частини. Населення, що покозачилося, організовувалось на зразок Запорізького війська. З середини 17 століття козаків, які жили за межами володінь Запорізької Січі, називали городовими, на відміну від запорожців — низових. Кожний козак був зобов'язаний відбувати військову службу. В 16 — першій половині 17 століття до козацького війська приймали кожного охочого, незважаючи на його станову належність. В цей час у військо вступали переважно селяни-втікачі та міська біднота, щоб позбутися феодально-кріпосницького гноблення. Після 1654 року вступ до козацького війська феодально залежних селян на Лівобережній і Слобідській Україні був поступово заборонений і замінений набором козаків, записаних у козацькі компути (списки). Вільний вступ до козацького війська найдовше зберігався на Запорізькій Січі.
З часів свого виникнення козацьке військо вело невпинну боротьбу проти польсько-шляхетських загарбників, турецько-татарської агресії, а згодом — московського зазіхання. Щоб підірвати силу опору козацтва і ослабити визвольний рух українського народу, польсько-шляхетський уряд створив із заможних козаків у 70-х рр. 16 ст. так зване реєстрове козацьке військо, надавши цим козакам деяких прав та привілеїв і встановивши їм платню. Проте спроби використати реєстровців для придушення народних рухів успіху не мали.
Переважна більшість не включених у державний реєстр, так званих нереєстрових козаків, не визнавала влади шляхетської Польщі і йшла на Запорізьку Січ. Спираючись на Січ, як на свій організаційний військовий центр, нереєстрове козацьке військо з кінця 16 століття об'єднало розрізнені антифеодальні виступи селян та міської бідноти в єдиний визвольний рух, який набрав характеру народної повстанської боротьби. Селянсько-козацькі повстання кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст. та численні спільні козацькі походи запорожців та донських козаків проти турецько-татарських агресорів сприяли дальшому розвиткові та удосконаленню організаційних форм козацького війська й зростанню його ролі у визвольній боротьбі українського народу.
Основна бойова сила українського козацтва в кінці 16 — першій половині 17 століття — піхота. Кінноти, як окремого роду військ, у козацькому війську до середини 17 століття не було. Козацька піхота відзначалася високими бойовими якостями. Польський мемуарист Ян Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти під час Хотинської війни 1620—1621 років., назвав її найсильнішою у світі. Піхота обслуговувала козацький флот, що також відзначався високими бойовими якостями. Маючи різноманітну зброю близького і далекого бою, козацьке військо, яке сучасники називали «вогнистим» або «рушничним», особливо добре було забезпечене вогнепальною зброєю — мушкетами, пістолями, перевершуючи в цьому західноєвропейські армії. Серед холодної зброї перше місце належало шаблі, що була символом військової доблесті козака.
У рукопашному бою козаки також застосовували списи, ножі, мечі, келепи (бойові молотки). Проти ворожої кінноти розкидали «якірці» або «рогульки». Крім того, на озброєнні козацького війська довгий час зберігався стародавній лук зі стрілами. Артилерія (армата), як окремий рід військ, з'явилася у козаків з другої половини 16 століття. Вона мала важкі і середні калібри, але особливо поширеними були легкі рухливі гармати — фальконети. Кількістю і майстерністю бойового застосування артилерії козаки переважали польсько-шляхетське військо. Хоч допоміжні війська не були окремими формуваннями в козацькому війську, однак вони були досить численні і складалися з погоничів, фахівців для ремонту гармат, ручної зброї, побудови укріплень тощо. Корогва для морських походів
Організаційними і тактичними одиницями козацького війська були полк, сотня, курінь. Командний склад становила козацька старшина. Полк налічував тисячу і більше чоловік. Ним командував полковник, сотнею — сотник, курінь очолював курінний отаман. Головкомандувачем усього козацького війська був гетьман. З середини 17 століття на Запорізькій Січі обирався кошовий отаман, який у поході підлягав гетьманові. При гетьманові була генеральна старшина, при полковнику — полкова, при сотнику — сотенна. Старшина, зокрема гетьман, обиралася на козацькій раді. Пізніше полковників і сотників призначав гетьман. Старшині при обранні надавалися символи її влади: гетьманові — булава і бунчук, полковникові — пернач, який був не лише ознакою влади, а й бойовою зброєю.
Складні умови життя, героїчна боротьба проти іноземних загарбників та феодально-кріпосницького гніту, постійна небезпека військових нападів, виробили у козаків високі моральні й фізичні якості. Козацьке військо відзначалося стійкістю в боях, винятковою здатністю переносити важкі переходи в найнесприятливіших умовах, а також твердою і суворою дисципліною. Козацькому війську були властиві взаємодопомога, широка ініціатива окремих бійців і загонів та методи партизанської боротьби — маневрування, мобільність, динамічність, раптові напади, засідки, нічні рейди.
Найякравіший період в історії козацького війська пов'язаний із визвольною боротьбою українського народу 1648—1654 років. Загін запорозьких січових козаків на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким та реєстрові козаки, що повстали в Кам'яному Затоні і приєдналися до запорожців, були бойовими силами, що розпочали визвольну боротьбу. Рушійною силою цієї боротьби було поневолене селянство.
Повстанську армію Хмельницький за допомогою козацької старшини сформував протягом першого року війни з козацьких і селянських загонів. До осені 1648 року чисельність повстанської армії, що дістала назву Запорізького війська, досягла 150—200 тис. чоловік. Під час народно-визвольної війни завершилося удосконалення організаційних форм козацького війська. У зв'язку з масовим покозаченням селянства зріс кількісний склад полків і сотень, які стали не лише військово-тактичними, але й адміністративно-територіальними одиницями. Основним формуванням повстанської армії, головною її ударною силою залишалася піхота. Однак Хмельницький, з метою протистояти польсько-шляхетському війську, почав формувати козацьку кінноту, що невдовзі склалася в окремий рід війська.
